Рубрика: Media & Journalism & Public Policy

Чи потрібні суспільні рефлексії?

Людина рефлексує, коли читає текст. Чи коли зіткається з будь-яким контентом. Його рефлексії тим конструктивніші, чим людина поінформованіша. Проте зарегульованість процесів інформування та спілкування у соціальному житті призведе до дефіциту інформованості, неможливості здійснювати рефлексію, інформаційного голоду, замовчувань, інтриг, маніпулювань, поширення брехні в інтересах окремих спільнот. Отже, порушуватиме суспільний договір, баланс суспільних інтересів.

«Усміхнена фотка». Жахи ОП-комунікації

Перш ніж робити спроби маніпулювати суспільною думкою в ефірах, спочатку потрібно навчитися чути запитання та за змістом адекватно реагувати на нього. Власне, чому вчасно не змінили фото президента, і країна ледве не зганьбилася, будь-якому глядачеві й досі незрозуміло, а журналістові, видавцеві – і поготів. А пряма відповідь була б такою простою! Проте нікому з команди президента особисті амбіції не дали змоги її дати. Щоб мати право, навіть захищаючи свого роботодавця, у вузькокорпоративних інтересах, казати про президентські комунікації хоча б щось, потрібно розуміти, що таке масова інформація та масове інформування, і, зокрема, журналістика – інституція, яка, за своїм призначенням, оприлюднює офіційну інформацію від органів державної влади й робитиме це й надалі, незважаючи на те, чи встиг Офіс Президента якісно «прокомунікувати» якусь подію, чи, як водиться, ні.

Фактологічність та інтерпретація

Журналістика – це абсолютно про фактологічність. Журналістика досліджує реальність через визначення та вивчення фактів цієї реальності. Проте є й інший бік медалі – «не-факт», вигадка. За визначенням, журналістика не оперує вигадкою ні за яких умов. Проте є різновиди комунікацій та творчості, пов’язаної з мовленням, для яких оперування вигадкою, «не-фактом» – цілком прийнятний інструмент для досягнення цілей.

Фактологічність та фактчекінг

Журналістика апріорі не має справи з нереальністю, з не-фактами. Журналістська діяльність починається там, де журналіст працює з фактом, який можна перевірити та документувати. Або з уже документованим фактом, який має бути перевірений. Журналістика описує, формулює, аналізує реальність, а не вигадки. Але для цього спочатку буває потрібно відрізнити реальний, документований факт від не-факту, реальну ситуацію від зрежисованої.

Уперед, за ковбасу! Коли «переважає» сірість

Навіщо маркетологам команди Зеленського, судячи з новорічного ролика, так кортить і далі педалювати в українському суспільстві тему знецінення та регресу? Чи в маркетологів не вистачає навичок чи розуміння говорити з різними спільнотами в суспільстві? То може, варто почати з самих себе, а не вкотре бігати за юною – найнеусвідомлюючою – цільовою?

Соціальні ініціативи та масове інформування у суспільстві «підлітків»

У житті кожної людини стається момент, коли вона усвідомлює, що почувається «старшою», ніж хтось. І «пробудовує» певну межу між собою та іншими на основі розбіжності, яку відчуває через рівень зрілості. 10-літній дитині цікавіше спілкуватися з однолітками, ніж із 7-річними. Підлітку – з такими, як він, або з тими, хто старший, ніж із 10-літніми. Це закономірність дорослішання. Так само й серед дорослих людей: одним цікаво з іншими, третім не цікаво з четвертими. Бо в дорослих рівні зрілості не однакові так само, як і у дітей. Різні вони й у суспільств. Рівень зрілості визначається цінностями та переконаннями, які впливають на спосіб реагування на те чи інше явище чи подію.

Що таке інформаційний простір, і чому це важливо в журналістиці?

Коли питання культури стають особливо актуальними? Коли ми особливо інтенсивно починаємо усвідомлювати, що говоримо саме цією мовою, а не іншою? Ідентифікуємо себе саме з цим, а не іншим, історичним чи мистецьким процесом? Ну так, коли виникає якась загроза нашій сталості й можливостям поступу. Наприклад, коли політики фіксуються на якійсь одній слабкій ідеї і з нею раптом дрейфують у бік авторитаризму. Коли спеціалісти спостерігають ознаки загроз правам і свободам людини, загрози конституційним правам, свободі слова тощо. Чому культура особливо впливає в такі часи? Ось про це і поговоримо.

Феномен приниження || Про комунікацію в Золотому

41 рік – вже точно час вийти з тих комплексів підліткового віку, що найдовше затягнулися. І припинити демонструвати суспільству найгірші, найогидніші, найпримітивніші комунікативні моделі. З яких, до речі, велика частина цього суспільства, на відміну від демонстрантів хамства, вже давно виросла. Намагатися принижувати інших може лише той, хто сам почувається приниженим. І це є той самий «феномен бидла». Грати на камери такого приниженого у сцені намагань принизити інших – дивна позиція навіть для актора, не те що для президента.

Чому «мені дали мандат»—це не аргумент || Про комунікацію в Золотому

«Шпагат Зеленського» набуває вже найдивовижніших форм. Безвідповідальні стосунки з «електоратом» – типу, «я вам запропонував, а ви легалізуйте». Обіцянки, які не можеш виконати тому, що насправді не маєш ресурсів на їхнє виконання. Спроби скористатися певними електоральними настроями та силами, якими, насправді, не керуєш і не володієш. Певні прямі задачі, які маєш реалізувати під власну відповідальність. І це, ясно, тільки верхівка айсберга.

Позичена «сила» || Про комунікацію в Золотому

Щоб упевнено виглядати в кадрі агресором і «альфа-самцем», потрібно спиратися на силу. Проте людина, яка агресує, спираючись тільки на себе, на силу як внутрішню якість, на ресурси, які здобуті нею самостійно, дуже сильно відрізняється за якостями й мотивами від людини, яка агресує, усвідомлюючи, що за нею «хтось стоїть», а її ресурси їй «хтось позичив». За дієвою особою в Золотому стояли охорона, нацгвардійці, поліція. За «електоратом», від якого, схоже, очікують пригнічення, скорення й покірної мовчазної слухняності, не стоїть ніхто окрім нього самого. І помилка думати, що «електорат» цього не усвідомлює. Навпаки, те, що він чудово вміє – так це відрізняти «блатного» від «фраєра».