Рубрика: Post-Truth

Нащо знадобилися журналісти? || Пресмарафон

Якщо Зеленський говорив «на камери», «працював на глядача», а не на робочий процес із журналістами, навіщо було витрачати сотні тисяч гривень на підтримку прибутковості нового комерційного фуд-простору? Якщо можна було просто й далі записувати сценарні «інтерв’юшки» з Бокланом чи відео з тесли й продовжувати спілкуватися з українцями в коучевій манері – в однобічному, авторитарному порядку? Може, журналістів запросили, щоб вони поставили запитання? Але ж усі ці запитання вже були відомі президенту, за основними темами – очевидні, бо основні з них іще напередодні поставили мітингарі, опоненти, користувачі соцмереж. Через що виникло запекле бажання почути ці питання ще й від представників ЗМІ?

Офіс президента VS ньюз-рум || Пресмарафон

У чому так розходиться сценарне, сценічне, емоційне мислення у минулому актора, шоумена й телепродюсера, а тепер – президента та його команди з журналістським? Чому – така різниця потреб і низький ККД марафону за змістом відповідей? Розбіжність – у всьому, чим відрізняється функціонування продакшену від активності мас-медійного видання. У суміжному просторі, в одних і тих самих каналах – різні підходи, можливості та інструменти для роботи з аудиторією. Різні задачі. Різні права і обов’язки, різне законодавство. Різні площини соціального впливу, різний досвід.

Емоція? Не факт! || Пресмарафон

Емоція – це завжди хиткий грунт для журналістики. Бо журналістика – це про факти. Нема документованого соціально значущого факту з вуст президента – нема основи журналістського повідомлення. Емоції без фактів провокують журналістів на безкінечні інтерпретації, які, практично, є фантазуванням на тему, не містять у собі сенсів, які корелюють із реальністю й не є відповіддю на запит суспільства на отримання перевіреної, фактологічної соціальної інформації. Якщо раніше в журналістиці казали: «Хто володіє інформацією, той володіє світом», зараз можна сказати: «Просто не давай фактів, і володітимеш світом». Крім того, в політиці та соціальній комунікації професійна акторська емоційність легко може бути засобом маніпуляції.

A Hard Day’s Night по-президентськи: коефіцієнт корисної дії || Пресмарафон

Публічний образ, із яким Зеленський вийшов з цього марафону із язиком на плечі – «парєнь, який хоче щось зробити для країни». Принаймні, середньостатистичний глядач ТБ, виборець Зеленського, винесе для себе щось таке. Ну і, звісно, окрім хвилі обговорень у соцмережах, президентський офіс отримає безліч згадувань у ЗМІ, інтенсифікується в медійному просторі – матиме свої улюблені «охоплення». KPI? Так, цілком зрозумілі KPI! А що винесе з усього цього журналіст? Редактор? Випусковий?

Чи може український журналіст довіряти інформації від посадовців?

Наразі дилема, тема для обговорення в суспільстві – не те, що в Україні такі «незграбні журналісти, що навіть перевірити не можуть», а те, хто саме є журналістами, а хто – ні, і під виглядом журналіста займається незрозуміло чим, компроментуючи інституцію. Ще одна тема – якість трансляції інформації в соцмережах: або за журналістськими стандартами, або з порушенням цих стандартів. І ще одна тема для обговорення – низька відповідальність українського посадовця, який припустився
розповсюдження неперевірених, дезінформуючих даних.

Журналістика по-зеленськи?

Як повідомляє сайт «Детектор медіа», прес-секретарка президента Юлія Мендель на круглому столі в День журналіста транслювала, що президентська команда хоче прибрати посередника у спілкуванні з аудиторією. Якщо це – особистий погляд Юлії на функціонування сучасних ЗМІ – це одне. Але якщо зрозуміти це висловлювання так, що під «посередником» АП розуміє журналістику, то це стовідсотково окреслює підхід Зеленського до ЗМІ як до соціальної інституції. Невже мова про те, щоб прибрати інституцію, і «всєго дєлов»? Власне, найпростіший спосіб знищити журналістику як соціальний інститут, який за замовченням має бути чесним – оголосити його брехливим. А через це – непотрібним суспільству. Виглядатиме це як боротьба за «усе хороше проти всього поганого» чи навіть як «війна за правду».

Найкращий подаруночок || Навіщо журналісти неформально зустрічалися з Зеленським

Народ у обговореннях цієї зустрічі, представленої в соцмережах чи не як «ганебна», чомусь зачепився за формат off the record. Саме це стало для людей приводом поображатися, що журналісти не розповіли на загал, про що розмовляли з новим президентом України. Так, ніби ці та інші головреди, редактори, кореспонденти не спілкуються з депутатами та чиновниками в кулуарах Ради, Кабміну, мерій, інших установ. І ніби не обговорюють щось off the record до чи після брифінгів та прес-конференцій. А просто ось повсякчас, навіть у мами вдома на кухні, тримають диктофон увімкненим.